Найвизначніші місця, де народжувалась українська державність.

Київська Русь

Сьогоднішня українська незалежність, формально здобута 26 років тому, своїм корінням сягає часів Середньовіччя – саме тоді Київська Русь започаткувала традиції державності на території України, саме тоді українська народність отримала могутній стимул для свого подальшого розвитку. Михайло Грушевський у своїх історичних дослідженнях авторитетно доводив, що Київська Русь була «першою формою української державності». 

Історія Київської Русі бере початок з 882 року, коли на престол у Києві сів князь Олег із династії Рюриковичів, який об’єднав під своєю владою два величезних слов'янських політичних центри - Київське і Новгородське князівства.  Об’єднання всіх східнослов’янських племен під дахом потужної держави прискорило їх економічний, політичний і культурний розвиток і зробило рівноправними учасниками політичного життя Європи та Близького Сходу. У часи найбільшої могутності територія Київської Русі простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході, досягаючи площі 1,3 млн.км².

Територія Київської Русі на тлі сучасної карти Європи

Князівства Київської Русі. Автор: SeikoEn, CC BY-SA 3.0

Емблема Київської Русі X-XI століть - родовий знак князя Володимира. Він став попередником нашого Малого Гербу

Центром політичного та релігійного життя Київської Русі був собор святої Софії або Софійський собор – найвеличніша із вцілілих досьогодні споруд Київської Русі.

Собор святої Софії, Київ. Фото: Nick Grapsy, CC BY-SA 4.0

Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Храм закладено 4 листопада 1011 року київським князем Володимиром Великим, завершив будівництво храму його син Ярослав Мудрий. Під склепінням Святої Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

Галицько-Волинське князівство.

В часи занепаду Київської Русі періоду феодальної роздробленості  Галицько-Волинське князівство стало гідним спадкоємцем колись могутньої держави, продовжувачем європейських політичних і культурних традицій.  Утворене Волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства, найбільшого розквіту досягло за часів володарювання Данила Романовича. Після того, як Папа Римський Інокентій IV коронував і помазав Данила, вручивши йому корону і скіпетр, Галицьке королівство було остаточно прийнято в сім’ю європейських держав.

Данило Романович, князь Галицький, король Русі. Портрет за книгою Юрко Шкварок: Історія України-Русі віршами. Опубліковано у м. Вінніпег, Канада, 1918 року

Останнім правителем Галицько-Волинського князівства перед його захопленням Польщею був Лю́барт, син Великого князя Литовського Гедиміна. Саме він близько 1350 року заснував Луцький замок, який чудово зберігся до наших часів і служить нам нагадуванням про колишню велич держави наших предків, яка належала до європейської цивілізації і вела важку боротьбу проти дикої Золотої Орди.

Вежа замку Любарта - саме вона зображена на купюрі у 200 гривень. Фото: Modulo, ліцензія: CC BY-SA 3.0

Козацька держава

 Після зникнення з європейської мапи Галицького королівства в історії української державності з’явилася величезна біла пляма розміром в більш ніж дві з половиною сотні років. Північна й західна частини українських земель опинились під владою Великого князівства Литовського і Польщі відповідно. На Схід і Південь від них розкинулось так зване українське «Дике поле» - щось на зразок буферної зони між європейською цивілізацією і кочовими племенами Золотої Орди - нерозмежовані й малонаселені території в середній і нижній течії Дністра, Південного Бугу, Дніпра й Дону.

Дике поле на мапі сучасної України. Автор: Alex Tora, ліцензія CC BY-SA 3.0

На цих землях, які спустошувались майже щорічними набігами ординців, у XV столітті почали виникати поселення вільних людей – козаків. Одні втікали від непосильного гніту польсько-литовської шляхти, інші оселялись тут аби захищати українські землі й торгові шляхи від татарських нападів. Згодом вони почали об’єднуватись у військові осередки і будувати укріплення. Так виникла Запорозька Січ, що стала адміністративним центром усього козацтва і прообразом козацької держави. Докладно і наочно про історію виникнення козаків, їх організацію, побут і славні військові звитяги сьогодні можна дізнатись на острові Хортиця в Запоріжжі. Тут знаходяться Музей історії запорізького козацтва та Історико-культурний комплекс «Запорозька Січ», в якому відбуваються театралізовані інсценізації на тему побуту і воєнного мистецтва запорозьких козаків. 

Історико-культурний комплекс "Запорізька Січ" на острові Хортиця, Запоріжжя. Фото: vesti.dp.ua

Саме козацтво стало тією соціальною силою, що виявилась здатною відродити Українську державність. З середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати український етнос, а українці дістали назву «козацького народу». А почалося все у 1648 році, коли народне повстання проти свавілля польської влади під проводом Богдана Хмельницького переросло у національно-визвольну війну і, в підсумку, вилилось у національну ранньо-буржуазну революцію. Внаслідок чого було ліквідовано верховну владу, яка підтримувалася польськими феодальними землевласниками, селяни масово окозачувалися, що само собою означало ліквідацію феодально-кріпосницького ладу. В результаті на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля утворилася українська козацька держава на чолі з гетьманом, що мала назву Військо Запорозьке або Гетьманщина. І хоча перша національна незалежна держава формально проіснувала більше ста років, але весь цей час вона перебувала у перманентній кровопролитній боротьбі за існування, що супроводжувалась внутрішніми чварами і міжусобицями, зовнішніми протекторатами, переглядом кордонів та поділами між ворожими сусідами.

Богдан Хмельницький та Гетьманщина. Кордони Гетьманщини за Зборівським договором 1649 року

Дізнатися більше про українського національного героя Богдана Хмельницького і про його боротьбу за долю України можна відвідавши колишню гетьманську столицю, місто Чигирин.

Іллінська церква у родинному селі Хмельницьких - Суботів, поряд із Чигирином. Фото: Kiyanka, ліцензія: CC BY-SA 4.0

Резиденція гетьманів, відтворена у Чигирині. Фото: Crazyalien, ліцензія: CC BY-SA 3.0

Тут знаходиться Національний історико-культурний заповідник «Чигирин», до складу якого входять, зокрема, Замкова гора, музей Богдана Хмельницького та історико-архітектурний комплекс «Резиденція Богдана Хмельницького».

УНР - Українська Народна Республіка

Історія першої української національної держави закінчилась великою трагедією української нації: українські землі були поділені по Дніпру - Лівобережжя разом з Києвом відійшло під протекторат Московського царства, поступово втрачаючи політичну й економічну самостійність, аж поки Гетьманщину не було реформовано в Малоросійську губернію; Правобережжя увійшло до складу Речі Посполитої, де дуже швидко втратило козацький устрій і вольності. З часом, по мірі зміцнення Російської імперії і ослаблення Речі Посполитої, більшість українських земель опинились під владою російських царів. Тож наступний шанс відновити незалежну національну державу з’явився в українців знову лише через 250 років – після розпаду Російської імперії. В результаті лютневої революції 1917 року в Петрограді територію імперії охопив політичний хаос і безвладдя. У Києві цією ситуацією скористались місцеві політичні й громадські організації націоналістичної спрямованості, утворивши свій представницький орган – Українську Центральну Раду на чолі з Михайлом Грушевським. Згодом Центральна Рада, виконуючи функції тимчасового українського парламенту, своїми Універсалами спочатку проголосила автономію України в складі Росії, а далі – незалежну Українську Народну Республіку. Це сталося 22 січня 1918 року шляхом прийняття Центральною Радою Четвертого Універсалу.

Будівля Педагогічного музею, в якій засідала Українська Центральна Рада, сьогодні – Київський міський будинок учителя

Історія УНР виявилася ще коротшою, а від того й більш трагічною, за історію Гетьманщини. Перебуваючи в стані перманентної війни проти більшовицької Росії з одного боку, білогвардійської Добровольчої армії Денікіна – з другого, та Польщі – з третього боку, а фактично – ще й у стані громадянської війни; переживши два державних перевороти; змушена перенести свою столицю з Києва до Кам’янця-Подільського транзитом через 7 інших міст, Українська Народна Республіка проіснувала менше трьох років і в підсумку була розчавлена під натиском Рабоче-крестьянської Красної Армії більшовиків. Тим не менш, цей короткий період подарував українській нації одну з найяскравіших подій її історії -  22 січня 1919 року, коли на Софіївському майдані у Києві було проголошено возз’єднання двох незалежних українських держав ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку, а також одну з найзворушливіших національних легенд – про бій кількох сотень українських студентів проти кількатисячного більшовицького війська, відомий сьогодні як «Бій під Крутами».

Меморіал пам'яті героїв Крут. Фото: Andrew Lawrinenko, ліцензія CC BY-SA 3.0

Але найголовніше те, що створення УНР поклало початок незворотнього процесу національних визвольних змагань – спроб українців створити власну національну державу, що розтяглися майже на сто років. І якщо перші дві спроби в 1917-1920 та 1938-1950 роках виявились невдалими, то вже наступною можливістю українці таки зуміли скористатись. Така можливість з’явилась внаслідок розпаду чергової імперії – цього разу Радянської. 1991 року була проголошена незалежна і суверенна національна держава Україна. І здавалось, що цього разу все по-справжньому і назавжди: Україна має кордони, визнані всіма країнами світу; має власну державну символіку – герб, прапор і гімн; має стабільну політичну систему, легітимні й дієздатні органи влади; має власну грошову одиницю і потужну економіку; володіє однією з найбільших за чисельністю армій в Європі; проводить самостійну зовнішню політику. Тобто, наявні всі необхідні атрибути держави. Проте після 23 років формальної незалежності з’ясувалось, що все це лише ілюзія і насправді Україна залишається маріонеткою в руках Росії. Аби остаточно вирватися з-під впливу російської імперії, українцям вкотре довелось підняти народне повстання і скинути ненависну владу, а потім зі зброєю в руках у кровопролитній війні захищати власну територію і право самостійно визначати долю своєї держави. Тож національні визвольні змагання тривають і їх успіх зовсім не гарантований – ворог значно сильніший. І лише від нас з вами залежить, яким буде фінал поточної спроби: нарешті success story, чи все ж таки failed state і знову 250 років національного забуття.

І наостанок, в якості джерела наснаги, пропонуємо Вам два місця в українській столиці, які найбільше пов’язані з українською державністю – можна сміливо стверджувати, що вони є її джерелом. Мабуть, саме такі місця прийнято називати «місцями сили».

Софійська площа і дзвіниця Софійського собору. Фото: GAK81, ліцензія:CC BY-SA 4.0

Софійська площа в Києві – місце, де споконвіку відбуваються доленосні для України події. У 1036 році на місці, де зараз знаходиться Софійська площа, Ярослав Мудрий розгромив печенігів. На цьому місці в часи Київської Русі проводились вічові збори. На Софійській площі у 1648 році кияни вітали Богдана Хмельницького, під проводом якого козаки перемогли польсько-шляхетське військо. Тут було урочисто проголошено Третій Універсал Центральної Ради про створення Української Народної Республіки.

Монумент Незалежності на Майдані. Фото: Quotsu, ліцензія: CC BY-SA 4.0

Майдан Незалежності став справді сакральним місцем для української державності. Саме тут відбулися всі три так званих «українських революції»: «Революція на граніті», «Помаранчева революція» та «Революція Гідності». А ще були «Україна без Кучми», «Податковий Майдан» та безліч дрібніших і менш знаменитих акцій громадянського протесту. В результаті Майдан Незалежності став не просто місцем, де українці звикли реалізовувати свої права, закріплені в Статті 5 Конституції: «…єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо…». Майдан сам по собі перетворився на суспільно-політичне явище, на інструмент реалізації народної демократії – без жодного пафосу і перебільшень.

«Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть.»

Тарас Шевченко.