Хрестовоздвиженський кафедральний собор, Ужгород

Історію таких стародавніх міст, як Ужгород, зберігають не замки й палаци, а храми. Відслідковуючи історію будівництва храмів та "дрібні" факти, накшталт: хто виділяв гроші на будівництво та реставрації, де було збудовано храм, коли його було збудовано, чи цей храм був розграбований/спалений - можна відстежити всю історію краю, часом із нових для себе ракурсів.

Церква завжди грала важливу роль у житті Закарпаття, і грає понині. Точніше, церкви: розкол у християнському світі ("Велика схізма") позначився на українцях сильніше за інші народи, адже межа цього розколу завжди проходила крізь наше суспільство.

Так виглядає частка греко-католиків на 2010-й (щороку зростає)

На території Закарпаття упродовж 300 років, від Ужгородської унії до приходу радянських окупантів, наймасовішою була саме греко-католицька, або "уніатська" церква. В умовах постійного тиску протестантів-угорців та католиків-австрійців на місцевих русинів, перехід православних приходів на унію був єдиним варіантом збереження бодай якоїсь ідентичності.

Угорці-протестанти завжди були символом спротиву до іноземних володарів на троні Угорського королівства: спершу Анжу, а потім Габсбургів. З огляду на цей факт, центральна влада зазвичай надавала преференції католикам, послуговуючись принципом "розділяй і володарюй". У XIV столітті угорський трон отримав король Роберт Анжу, перший "чужий" для угорців король за кілька століть. Угорське королівство було роздроблене, а у XVI-XVII століттях розірване між австрійцями та османами. Закарпаття належало Другетам, нащадкам союзника старого короля Роберта, який разом із ним прибув з Неаполя на терени Центральної Європи.

Герб Другетів (чотири шпаки) над вхідною брамою Ужгородського замку і напис "Anno domini 1598", що позначає дату реконструкції замку.

Другети зберігали вірність Папі Римському релігійно, і залежність від османів політично, а тому у XVII столітті Янош (Іван) X Другет запросив орден єзуїтів до Ужгорода, придбав для них ділянку та віддав їм торгівлю пивом, вином і будматеріалами.

Янош Другет ще й постарався збудувати для них колегію та колегіальну церкву. Будівництво почалося 1640-го року, а за 5 років, коли вже було майже завершено, Закарпаттям пройшлася хвиля феодальної війни.  Князь Трансильванії, Юрій (Дьєрдь) Ракоці Перший пошкодив майже готові собор та колегію. Янош Другет загинув, і закінченням будівництва опікувалась його вдова, Анна Якушич-Другет.

Янош (Іван) X Другет

Першою була завершена колегія та школа. Храм був добудований трохи пізніше, і був зовсім не великим. Ця католицька церква називалась "Церква воздвиження Чесного Хреста", і залишалась маленькою до 1730-х років. Коли у 1728 році згоріла головна католицька церква Ужгорода, що знаходилась в Ужгородському замку, єзуїти вирішили розширитись - їхній костьол не вміщав усіх вірян.

У 1732-1740 рр будували новий костьол, той самий, який ми бачимо сьогодні. Та виглядав він ще не так.

Це була споруда у стилі пізнього бароко, солідніша за попередню, просту колегіальну церкву.

За 30 років, у 1772-му, римський Папа Климент XIV розпустив ієзуїтів. Ордена більше не існувало, а костьол сильно постраждав уже наступного року від пожежі та буревія. Опікуватись ним не було кому, тож австрійська влада передала його грекокатоликам - їхній центр був у Мукачеві, і досі єпархія називається Мукачівською.

Герб Мукачівської єпархії на стіні Ужгородського кафедрального собору

Костьол перетворили на кафедральний собор, це зайняло кілька років. Зробили гарний іконостас, поставили лавиці та місця для каноників біля вівтаря. Єпископ греко-католиків Андрій Бачинський, чиїм ім'ям названа площа перед собором, отримав від імператриці Австрійської імперії Марії-Терезії дорогі церковні одежі, єпископський екіпаж, церковні предмети (чаші, підсвічники, тощо). На день іменин імператриці, а це 15 жовтня 1780-го, собор урочисто освятили і єпископ Бачинський відтоді жив у резиденції в колегії.

Вісімдесят років потому собор набув майже такого інтер'єру, який є сьогодні: єпископ Василь Попович запросив художників, і під його наглядом було нанесено арабески (орнаменти) з мармуру на стінах та фрески.

Розписом займався відомий у ті часи угорський/закарпатський єпархіальний художник Фердинанд Видра, вчитель вельми відомого закарпатського митця - Ігнатія Рошковича.

25 років потому було радикально оновлено зовнішній вигляд храму. Архітектор Ласло Фабрі розробив проект, за яким собор отримав величний портик перед входом з чотирма колонами у грецькому (коринфському) стилі. 1877-го року роботи з екстер'єру було завершено, а наступного року було встановлено годинник на одній з веж. 

Ужгородський кафедральний собор та колегія сьогодні. Фото: Юрій Крилівець, CC BY-SA 3.0

Скульптура Марії-Терезії дивиться на вхід у собор

У 1939-му інший відомий закарпатський художник, Йосип Бокшай, розписав плафон храму сценою Воздвиження Чесного Хреста. За три роки потому він же виготовив гарні вітражі, що прикрашають секрестію (захристя, ризниця - де зберігають церковні предмети).

Розпис плафону всередині. Художник Йосип Бокшай. Фото: cikave.com.ua

По завершенні Другої Світової Закарпаття було окуповане Радянським союзом, а 1946-го приєднане до Української РСР. У Союзі церкву тримали під контролем, а всі "неправильні" церкви зливали в одну "правильну" - православну, повністю підконтрольну Кремлю. Закарпатських греко-католиків примушували зректися унії та перейти на православ'я, а останнього незалежного єпископа Теодора Ромжу мало не вбили у підставній автокатострофі. Єпископ пережив цей замах, але був добитий отрутою в лікарні у Мукачеві. Після його смерті собор та колегію, резиденцію віддали православним, а греко-католики перейшли у підпілля. Греко-католики були поновлені у правах на зібрання за 40 років, у 1989-му. Собор їм повернули лише 1991-го, після судів та запеклої боротьби.

Вигляд на Собор та Резиденцію з півночі, від вулиці Фединця

Які таємниці приховує кафедральний собор?

Собор має крипту - підземне поховання, просто під підлогою храму. Крипта була збудована одночасно з першим єзуїтським костьолом, і тут ховали шанованих та багатих католиків. За греко-католиків крипта кафедрального собору стала місцем поховання єпископів (владик) Мукачівської єпархії. Щоправда, після Теодора Ромжі тут нікого не ховали, адже греко-католикам храм довгий час не належав.

Обов'язково відвідайте пам'ятник Марії-Терезії біля собору, відкритий 2015-го року.