Певно, немає жодної людини, хто хоч краєчком ока не хоче зазирнути в світ магії, чар та ворожіння. Світ надприродної сили, де в річках живуть русалки, а по лісу ходять красуні мавки, де лісовик ховає від людей цвіт папороті, а відьми збираються на пагорбах, щоб влаштувати свій демонський шабаш. Один раз на рік, в ніч з 6 на 7 липня (за новим стилем, тобто за григоріанським календарем), цей світ привідкриває свою завісу, і дає можливість звичайним смертним лиш на маленький крок заступити в той таємничий край.
Купальське вогнище. Джерело: good-know.com
З давніх давен наші предки святкували день літнього сонцестояння – 20-21 червня. Оскільки слов’яни були язичниками, то і вірування в них були в сили природи. Перун, Дажбог, Сварог – ці та багато інших богів уособлювали собою ті явища, котрі відбувалися в природі в різні пори року. 20 червня селяни поклонялися богу сонця Ярилу. Дівчата квітчали гілки дерев, просячи гарного врожаю восени, плели вінки з трав та пускали їх водою, а також стрибали через вогнище, ритуально очищуючись від хвороб. Головними персонажами свята були Купала и Марена, чоловік і жінка, символи сонця і води, плодючості і продовження роду людського. Це могли бути характерні опудала з гілок чи соломи, а в деяких поселеннях героями були хлопець і дівчина, яких обирали серед молоді.
Купала і Марена - символи свята. Джерело: www.meteoprog.ua
Саме свято носило більш еротичний характер: за допомогою різних звичаїв та традицій молодь могла вільно торкатися одне одного, обніматися, цілуватися, бути наодинці, і часто наступними днями після Купала грали багато весіль.
Що робили на Купала
То які ж звичаї та традиції були в давнину на це свято? Під вечір самого довгого дня року люди збиралися біля водойм і запалювали велике вогнище, яке символізувало сонце в утробі матері. Молоді дівчата плели вінки з трав і пускали їх по воді, ворожачи на своє майбутнє. Якщо вінок спіймає хлопець, то він найближчім часом стане нареченим майстрині, яка його сплела. Тому частіше пари завчасно домовлялися, як буде виглядати вінок коханої, виділяли його серед других яскравою стрічкою, чи великою квіткою. У випадку, коли вінок крутиться на місці, то буде власниця ще рік дівувати, а якщо потоне, то цей знак віщує сильну хворобу, а то й смерть. В разі, коли вінок відпливає дуже далеко і пристає до іншого берега, піде дівчина заміж, але не тут, а в другий край, ба навіть за кордон.
Ворожіння на вінках. Джерело: school73.dnepredu.com
Хлопці ж займалися більш дивовижними і небезпечними речами. У вогонь кидали дерев’яне колесо, і потім пускали його з гори, чи розкручували на стовпі, імітуючи рух сонця на небі. Таке видовище викликало неабияке захоплення у стародавніх слов’ян, і на той час вважалося справжнім шоу.
Вогняне колесо як символ сонця. Джерело: www.blitz.if.ua
Коли головне вогнище було максимально розпалене, пари і поодинокі молоді люди стрибали через нього. Вогонь очищав душу від гріхів і хвороб, накопичених за рік. Закохані старалися стрибнути так, щоб не відпустити рук, бо тільки в цьому разі буде міцна сім’я в майбутньому.
Кульмінацією свята був пошук цвіту папороті в лісі. Хлопці та дівчата ходили в ліс, щоб знайти квіти папороті. Вважається, що вона цвіте тільки раз на рік в найкоротшу ніч. За легендами, така квітка дає небачені можливості – розуміння мови всіх тварин та птахів, а також бачення скарбів, які заховані глибоко в землю. Але не так просто знайти омріяну квітку. Лісова нечисть добре ховає її, задурюючи голову шукачам. Часто вночі люди бачили мавок, які заманювали їх в гущавину, або русалок в лісних річках, що чатували на вродливих хлопців, і своїми чарами закохували їх у себе так, що ті ставали безвольними та запамороченими, довго хворіли, і навіть могли вмерти. А лісовик плутав шляхи, розмовляв по-звірячому, лякаючи молодь. Та такі легенди слугували не більш ніж лякливими оповідками, і пари ходили в ліс, щоб побути наодинці, де ніхто з дорослих не зможе за ними наглядати і сварити.
Квітка папороті. Джерело: mukachevo.today
Християнські традиції
З приходом християнства на Русь церква старалася замінити давні традиції новими святами і обрядами. Православ’я не допускало багатобожність, тож слов’янські свята на честь богів були замінені на поклоніння святим, дні яких збігалися з тим чи іншим язичницьким обрядом. Не став винятком і день Купала. 24 червня православні відмічають день Іоанна Предтечі (Хрестителя), який охрестив перших вірян у водах святої ріки Йордан.
Хрещення в водах ріки Йордан. Джерело: www.abc-people.com
Саме цим святим замінили бога Купала. Тим паче, що саме слово «купала» за звучанням збігається з традицією хрещення православних у воді, тобто, купатися, омиватися святою водою. Перші роки наші предки не бажали відмовлятись від своїх традицій, адже дуже любили свято літнього сонцестояння, і називали цей день не інакше як свято Івана Купала, суміщаючи таким чином язичницьку та церковну назви. З приходом григоріанського календаря свято Купала було перенесено на 7 липня, цим самим ще більше віддалившись від першоджерельних святкувань.
Сучасні святкування
Не зважаючи на тиск церкви, традиціі поклоніння Купалі люди пронесли крізь віки, і в ХХІ сторіччі всі обряди виконуються так само, як це робили наші предки в дохристиянській Русі. Більш того, язичництво повертається на українські землі, і знаходить своїх послідовників, які вважають саме цю релігію українською і доречною на своїй землі.
Свято Купала у Пирогові, Київ. Джерело: kiev.glo.ua
Але де в сучасній Україні можна побачити давні традиції поклоніння Ярилу? Щороку музей у Пирогові влаштовує масштабне свято на честь Івана Купала. Якщо ви завітаєте у музей ввечері 6 липня, то зможете прийняти участь в обрядових танцях та піснях, плетенні вінків, стрибках через вогнище та пошуці чарівної квітки папороті.
Коментарі