Регіонально-ландшафтний парк Гранітно-степове Побужжя

На півночі Миколаївської області розташована земля великої краси, унікальної природи та історичних святинь української нації - гранітно-степове Побужжя.

Гранітно-степове Побужжя - одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини вже протягом 60 мільйонів років і грав роль одного з центрів видоутворення Причорномор'я. Звідси значна кількість унікальних об'єктів живої природи. Регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» створено за рішенням Миколаївської обласної Ради народних депутатів в 1994 році. Пізніше територія заповідного об'єкту була значно розширена і сьогодні його площа складає 6266 га в межах земель Первомайського, Арбузинського, Доманівського та Вознесенського районів Миколаївської області. Що ж означає - регіональний ландшафтний парк? Це заповідна територія, де під охороною держави природно існують рослини і тварини, знаходяться археологічні та історико-культурні пам'ятки, ландшафти, організовується відпочинок населення і туризм в природних умовах, проводяться наукові дослідження.

Протягом майже 40 км Південний Буг тече тут у крутих кам'янистих берегах, утворюючи вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожистим руслом, водоспадами і островами. Гранітно-степове Побужжя - це справжня гірська країна серед Українського степу. Парк знаходиться на дуже старому в геологічному відношенні ділянці земної поверхні. У складі місцевої флори налічується близько 900 видів судинних рослин, 27 з них занесені до Червоної книги України, чотири - до Європейського Червоного списку.

Крім типових степових, лугових, лісових і наскельних видів, тут зростає багато прибузьких і причорноморських ендеміків, а також реліктів різних геологічних епох. Це мерінгія бузька, легендарна, майже невідома фахівцям, чиї тендітні темно-зелені подушечки з зірочками білих квітів туляться до прямовисних скель каньйону; смілка бузька, з вишуканими малиновими квітами, а також вишня Клокова, гвоздика бузька, очиток Борисової.

Внаслідок суцільної розораності земель для більшості видів тварин каньйон став останнім притулком. Тільки комах у заповідному об'єкті живе не менше 9 тисяч видів, 51 з них занесено до Червоної книги України. Це жук - олень, вусач великий дубовий, морімус темний, Поліксена, аполон чорний, ряд боржників і джмелів.

Фауна хребетних тварин нараховує близько 300 видів, з них 46 знаходяться під охороною держави, а саме: марена дніпровська, шемая дунайська, жовтобрюх, орел - карлик, видра річкова, борсук та інші. Місцева популяція полоза лісового - єдина збережена в степовій зоні Європи. На території парку відсутні отруйні плазуни. Тут живуть вужі водний і звичайний, полози лісової і желтобрюхий (жовтобрюх), мідянка. Водний вже зустрічається двох форм забарвлення: сірої і чорної, тому його дуже часто приймають за невідому отруйну змію. Найближчі місця поширення отруйних змій: гадюки звичайної - Одеська обласна рада ліс, а гадюки степової - південь Новоодеського району. Тому чутки про те, що на територію парку завезені гадюки, безпідставні.

Ніяких робіт по акліматизації будь-яких пресмикающхся на території парку або в найближчих його околицях не проводилося, так як це марно і не має ніякого практичного та наукового сенсу. Тим більше, що ввезення змій вантажівками досить проблематичний. У всій степовій зоні України напевно не набереться такої кількості всіх видів плазунів.

Гранітно-степове Побужжя має дуже велику історико-культурну цінність. Парк надзвичайно багатий на археологічні пласти: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний і залізний віки, епоха бронзи, черняхівська і трипільська культури, свідоцтва поселень кімерійців, савроматів, скіфів, ольвіополітів, стародавніх слов'ян, римлян. Всього в долині Південного Бугу між селами Мигія та Олександрівка виявлено 98 археологічних пам'яток.

Територія парку тісно пов'язана з історією останнього в Європі світського лицарського ордену - Війська Запорозького Низового і його держави - знаменитої на весь світ Запорізької Січі. Біля злиття Ташлика з Бугом, на острові, знаходився Гард - адміністративний центр Буго-Гардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької республіки. Не менш відомим в ті часи було урочище Протич з козацькою святинею Протичанською скелею. Пороги, які до нашого часу збереглися на Південному Бузі, мають місцеву назву брояки. З ними, як і з багатьма скелями і островами, пов'язано значну кількість запорозько-гайдамацьких легенд, переказів, вони бережуть пам'ять про козацьку старовину і бувальщини. Про минуле нам говорять їх назви: Запорізька брояка, острів козака Мамая, скелі Турецький стіл і Пугач, Гайдамацька балка та інші.

Каньйон Південного Бугу має унікальний рекреаційно-оздоровчий потенціал. Тут зосереджені значні запаси лікувальних радонових вод. Вже багато років Бузькі пороги є Меккою водних туристів. В урочищі Протич розташована одна з найкращих в Європі природних трас водного слалому. Стрімкі скелі каньйону - улюблене місце змагань спортсменів-скелелазів. Мальовничі ландшафти краю приваблюють багатьох любителів пішого туризму, дарують незабутні враження від спілкування з природою. Територія парку є об'єктом наукових досліджень, місцем пізнавальних і навчальних екскурсій, служить базою для проведення навчальних польових практик провідних вузів країни.

GPS: 47 ° 52'8 "N 31 ° 7'0" E