Кам'янець-Подільський замок (фортеця)

     Сьогодні майже кожен, якщо і не був, то хоча б бачив на фото фортецю у Кам‘янець-Подільскому, яка стала історичним символом усього українського Поділля. Та далеко не всі знайомі з історією виникнення цієї пам‘ятки архітектури.

Історія виникнення і побудови фортеці

     Існує декілька гіпотез щодо заснування Кам‘янця-Подільского. Перша була висунута ще у XIX столітті істориками Польщі. В ній йдеться про заснування міста-фортеці ще на початку I століття римським імператором Траяном, який завоював Дакію і контролював прикордонну до неї Наддністрянщину. За гіпотезою, сучасний Кам‘янець ототожнюється із дакійським містом – Клепідавою. Топологічне розташування міста, яке має такий надійний природний захист, навряд чи не змусило би побудувати тут поселення у давні часи, та чи була там фортеця – невідомо. Ця гіпотеза не набула поширення, та дуже скептично сприймається істориками.

     Друга гіпотеза посилається на події 1062-го року, коли князем Федором Коріатовичем було зруйновану столицю вірмен – Ані.  Після цих подій Федір Коріатович покликав вірмен до Києва, Львова та Кам‘янця. Але істориком Ярославом Дашкевичем було встановлено, що документ, який надавав вірменам привілеї, є підробкою самих вірмен.

     Найпоширеніша, третя гіпотеза, говорить про те, що Кам‘янець було засновано у XIV столітті литовською княжою династією Коріатовичів. З цим важко сперечатись, бо наявність фортифікаційних споруд на цій території в часи Київської Русі не піддається сумнівам. Це підтверджує культурний шар, у півметра товщиною, у старішій частині фортеці, датований XII-XIII століттями. У цей час був побудований дитинець, який знаходився за дерев‘яним укріпленням та земляним валом. Трохи пізніше споруду охопила пожежа, що й стало поштовхом для заміни дерев‘яного укріплення на кам‘яне.

      У XIII столітті землі Пониззя (стара назва Поділля) були захоплені Золотою Ордою, на чолі із Ханом Батиєм. А у 1240-му році татаро-монголи увірвалися у Кам‘янець, знищивши більшість жителів. Золотоординці правили у місті понад 100 років, доки у 1362-му році військо татаро-монгол не було розбите литовським князем Ольгердом у битві під Синіми Водами. Саме тоді Кам‘янцем почали керувати племінники Ольгерда – Борис, Юрій, Федір, Костянтин та Олександр, які прийняли не останню участь у перемозі над Золотою Ордою. Князі відбудували фортифікаційні укріплення та проголосили Кам‘янець своєю резиденцією.

     7 лютого 1374 місто отримало Магдебурзьке право, надане князями Коріатовичами, які управляли їм поперемінно. Останнім правителем з братів Коріатовичів стає Федір, але, коли у 1393 Поділля було захоплено Вітовтом Великим, він тікає до Угорщини. Невдовзі Кам’янець переходить у володіння Литовського князя і місто отримує у володіння перші гармати від короля Ягайла. Далі місто, ледь не щороку, за наказами короля, змінює правителів. Але врешті решт Кам‘янець повертається у володіння Вітовта, який починає посилену розбудову міста. Після його смерті за право володарювати у місті сперечаються спадкоємці, та у кінці 1434 року, коли була закінчена польсько-литовська війна, місто відходить до складу Речі Посполитої та набуває статусу столиці Подільського воєводства. Тоді ж місто отримало свій герб – сонце на білому полі. Дещо пізніше, а саме 1463-го року, польський король надає місту особливий «королівський» статус, що тільки збільшило увагу та затрати на розбудову укріплень. Вводяться спеціальні грошові збори, які становили половину можливих паломницьких затрат до Риму, звільнивши подільську шляхту від цих самих паломництв.

     За стоп‘ятидесятирічний період місто постійно укріплюється та набуває чіткого вигляду. Але у 1621 році у Кам‘янці починається масова перебудова, пов‘язана із неспроможністю укріплень старого типу протистояти новітньому, на той час, артилерійському вогню. Мури стали вразливими, а башти стали гарною мішенню. Очолив модернізацію Теодор Шомберг, який був військовим інженером. Головною ідеєю інженера стало укріплення західної частини фортеці за допомогою високих земляних валів та напівбастіонів. Вплив на формат забудови мала Новоголландська фортифікаційна школа, яка була поширена у Європі. Та це не завадило у 1672 році турецькому султану Мехмеду IV разом із 150-тисячним військом захопити місто і контролювати його до 1699 року. Після визволення від турецької окупації місто охопило нове будівництво та накопичення військового потенціалу.

     Наступним власником міста, після трьохсотлітнього володіння Польського королівства, стає Російська Імперія. 2 травня 1793 року Кам‘янець-Подільський був зданий російській армії без єдиного пострілу. Вже через 2 роки місто набуває статусу центру Подільської губернії. Після російсько-турецької війни у 1809-1812 рр. кордони Імперії було розширено у південному напрямку, через що більше не ставиться акцент на підтриманні оборонної функції міста. Кам‘янець стає великою в‘язницею.

     Під час громадянської війни (1921-1923 рр.) місто переходило у володіння різним сторонам конфлікту. Тут були і більшовики, і українські націоналісти, і німецько-австрійська влада. Цікавий факт, що у 1919-1920 рр. Кам‘янець-Подільський мав статус столиці України, тому що саме сюди змушені були виїхати Директорія та уряд УНР.

     Статус історико-культурного заповідника Стара Фортеця і старе місто отримує у 1928 році, а у 1977 році набуває статусу Державного. У даний час заповідник «Кам‘янець» є кандидатом на включення до списку ЮНЕСКО як пам‘ятник культурної спадщини світу.

Архітектура Старого Замку

     Фортеця знаходиться на крутих берегах р. Смотрич, які були вдало використані під час побудови укріплення. Старий замок займає площу у 1,5 га, і має форму неправильного чотирикутника. По усьому периметру збудовано 11 веж, про які далі піде мова.

     Якщо повернути ліворуч від головних воріт, першою ми побачимо Папську вежу, яка побудована у 1505-1515 рр.. Кошти на її побудову було виділив Папа Римський Юлій II. Цікава побудова вежі – перші два поверхи виконані у формі квадрата, наступні два – восьмигранником, а п‘ятий поверх – має форму циліндра.

     Наступною вежею буде Ковпак, яка зведена наприкінці XV ст. – початку XVI ст. Має циліндричну форму із конусоподібним дахом. 1544 року вежу вдосконалювали та укріплювали, але в часи польсько-турецької війни вона була частково зруйнована. Зараз вона має у висоту лише 22 м.

автор: Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

     Тенчинська вежа, яка зобов’язана своїй назві краківському каштеляну Яну Тенчинському, що проживав та був доглядачем замку, була збудована у перші роки XV ст. Цікавим архітектурним рішенням є збільшений діаметр п‘ятого поверху майже на 1 м. У наш час вежа сягає висоти у 21 м.

автор: Kugel, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

     Четвертою вежею, якщо прямувати вліво від головних воріт, є Біла або Ляська. Саме у ній зберігалися коштовності єпископа, а назву «біла» вона отримали від її світлого кольору стін. Якщо звернути увагу на частину вежі, що знаходиться над дерев‘яними дверима, то можна прочитати надпис – «Вірний друг рідкісніший за фенікса». Як і вежу Ковпак, у 1544 вежу реконструювали. Висота вежі сьогодні становить 22,5 м.

автор: Posterrr, вільна ліцензія CC BY-SA 3.0

     Найстарша з усіх веж, безсумнівно – Денна вежа. Була побудована у період з XIII ст. – по XIV ст. Довгий час використовувалась як спостережний пункт. Особливість башти – відсутність даху

     Найбільшою вежею замку є Нова вежа. Побудована із зовнішньої сторони замку. Вона мала важливу обороннНаибольшей башней замка является Новая башня. Построена с внешней стороны замка. Она имела важную оборонительную функцию - защищать Денную башню, которая выполняла роль основного наблюдательного пункта. Но во время штурма в 1672 году турки взорвали башню, причинив ей большие разрушения, в результате чего оборона крепости не устояла.у функцію – захищати Денну вежу, яка виконувала роль основного спостережного пункту. Але під час штурму 1672 року турки підірвали вежу, завдавши їй великих руйнувань, внаслідок чого оборона фортеці не встояла.

     Західна башта (або мала західна башта) була побудована разом із Новою баштою. Ці дві вежі забезпечували захист вразливої частини фортеці, тому їх постійно об‘єднували у єдиний оборонний елемент. До сьогодні башта не збереглася – про неї нагадує лише півкруглий мур, що виступає на північно-західній стіні фортеці.

     Основною перешкодою у лінії оборони фортеці була Чорна (Нова Східна) вежа. Вона знаходиться праворуч від головних воріт. На стіну вежі нанесено напис латиною: «1544, Боже, тобі єдиному хвала. Йов Претвеч, архітектор». З цього зрозуміло, що цій вежі виділяють особливе місце у оборонній системі. Вежа має п‘ятикутну форму та шатрове накриття. Архітектурною особливістю башти є наявність колодязю, глибиною 40 метрів. За весь час її існування, башта неодноразово реставрувалася, оскільки постійно зазнавала пошкоджень під час багатьох битв. Так, наприклад, 26 серпня 1672 року керманич фортеці Геклінг вирішив підірвати запаси пороху, що містилися у вежі, оскільки не бажав капітулювати під час нападу турків. Цей вибух забрав життя близько 500 оборонців Кам‘янцю і завдав великого руйнування башті.

     Наступною після Чорної вежі, якщо прямувати праворуч від головних воріт, можна побачити Лянцкоронську вежу. Її було названо на честь Станіслава Лянцкоронського, який певний час був начальником кам’янецьких фортифікацій. Верхній ярус вежі, котрий виконаний у вигляді конуса-купола, виступає над нижнім ярусом, а висота башти становить 15 метрів. Спочатку вежа мала надбрамну функцію, тому, що саме через перший ярус проходив шлях у місто, а вже через другий ярус можна було дістатися Чорної вежі.

автор: D.Rovchak, вільна ліцензія CC BY-SA 3.0

     Невелика, але не менш важлива, Комендантська вежа була побудована на початку XV ст. Вона височіє прямо на північній стіні і слугувала як пункт для огляду гарнізону керманичем фортеці. До того ж, для посилення захисту шляху до міста, у башті додатково знаходились вартові. Вежа має циліндричну форму і конусне накриття, та сягає у висоту 9 метрів.

     Єпископ Креслав виділив кошти на побудову ще однієї вежі, яка отримала назву Рожанка. Її було побудовано у 1505 році. Вважають, що така назва пішла від українського слово «наріжна» - що знаходиться на розі двох стін, до того ж вона на три чверті знаходиться поза стінами фортеці, утворюючи північно-західний кут фортечного муру. Рожанка має таку саму будову, як і Лянцкоронська вежа – зовні вони майже не відрізняються.

     Існує ще одна башта – Водяна, яка мала особливе призначення – забезпечити водою місто під час облоги. Її збудували поза межами замку, на території каньйону, де протікає р. Смотрич. Саме ця вежа і вежа Рожанка були об‘єднані тунелем, про який знав тільки комендант фортеці.

     Чудовий стан, в якому збереглася фортеця до наших часів, а також її оригінальна архітектура сприяли тому, що Старий замок став популярною локацією для кінематографу. За останні декілька десятиліть тут було знято півтора десятки фільмів, з яких найвідоміші: «Тарас Бульба», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Устим Кармелюк».

     Старий Замок став символом не тільки Кам‘янця-Подільского, а й усього Поділля. Це одна із небагатьох історико-архітектурних пам‘яток цілої України, яка пройшла крізь епохи і зберегла свій первісний вигляд. Радимо відвідати фортецю, та й місто загалом, щоб сповна познайомитись з частинкою історії нашої країни.

Наостанок, корисна інформація. Години роботи експозиції Старого замку: 9:00 - 19:00, без вихідних. Ціна вхідного квитка: дорослий - 25 грн., студентський (учнівський) - 15 грн., екскурсія - 80 грн.