Бакота (Бакотська затока)

     Існує дві версії походження назви Бакота. Згідно з першою, вона походить від молдаво-румунського слова "баката" ("боката"), що означає - кусень, шматок. Друга версія, більш вірогідна, на думку істориків, стверджує, що лiнгвiстичний аналiз найменування "Бакота" дає можливiсть вважати, що в перекладi з давньоруської мови ця назва означає - бажане, чудове мiсце (корiнь слова "кот", "кота" i пiдсилююча приставка "ба").

     Перша згадка про місто Бакота відноситься до 1240 р. Це був період нашестя монголо-татарської орди Батия на Південно-Західну Русь. Землі середнього Подністров’я відігравали надзвичайно важливу роль в історії Південно – Західної Русі. З кінця ІХ ст. вони входили до складу Київської Русі, з середини ХІІ ст. – до Галицького, а з 1199 р. до об’єднаного Галицько-Волинського князівства. За їхнє володіння боролись і монголо-татари, і поляки, і литовці, і молдовани.  В ХІІІ столітті Бакота була столицею Пониззя або "Руси дальной", як називалася в XIII-XIV ст. територiя мiж Днiстром та Пiвденним Бугом. Починаючи з XIV століття Пониззя разом з Побужжям стали називати Поділлям.

     Славна історія Бакоти закінчилась 27 жовтня 1981 року, коли рішенням обласної влади село було виключене з облікових реєстрів. Причиною стало розпочате в 1973 році будівництво Дністровського гідровузла. Переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі (досить неприємне явище) на нововідведені місця, також були сформовані будівельні та інші організації, що забезпечували вчасне переселення. Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Не в одного бакотянина тремтіли руки, на очах з’являлись сльози, коли він піднімав сокиру над затишною хатою або виплеканою яблунею. В жовтні 1981 року дамба Дністровської ГЕС перекрила русло Дністра і почалося заповнення водосховища, яке тривало аж до 1987 року, коли вода нарешті досягла сьогоднішнього рівня.

     Історія щедро обдарувала цей край багатим і неповторним минулим, а природа – красою та різноманітністю.  З вершини Білої гори відкривається прекрасний краєвид: широка водна гладь обрамляється звивистими берегами, а вiд пiднiжжя, просто з днiстрових вод пiдпирають схили, химернi скелi, складенi з вивiтрених тонкошаруватих сланцiв. Тут, мабуть, наймальовничіше місце Дністровського водосховища та й всього Дністровського каньйону. А ще, це благотна місцина з огляду на її клімат: високі скелі захищають від холодних вітрів і тому за кількістю тепла на 1 кв.м Бакота не поступається кримській Ялті. Всього 50 км вiд Кам’янця-Подільського, а на два тижнi ранiше всi польовi роботи виконувались, i на цей же термiн ранiше зрiла вся пашниця, ви­плекана людською працею.

     Довершує ідилічну картину Бакотської затоки той факт, що у її водах водяться раки і навіть форель, що підверджує чистоту дністровської води.

     Тож береги Бакотської затоки – ідеальне місце для відпочинку. Щоправда, переважно романтично-дикого, оскільки осередки цивілізованого туристичного сервісу тут можна перелічити на пальцях однієї руки і обмежуються вони базою відпочинку з дерев’яними будиночками та сезонними кемпінгами.