Мелодії етносу. Унікальні українські народні інструменти

Сьогодні нам доведеться зробити абсолютно неймовірну річ: в межах одного матеріалу спробувати змалювати українську музичну традицію. Неймовірний світ звучання України – це правікова історія майстерності і креативу, цілеспрямованості, таланту і жертовності представників народу (як приклад, згадаймо трагедію кобзарів з приходом радянщини та винищення зразків «націоналістичних інструментів»). Але відомо, що тим, наскільки складна справа, визначається і захоплення результатом. Переконані, читач не буде розчарований екскурсом у простір української етнічної музики та унікального приладдя для народження звуку, якому часом немає аналогів у всьому світі.

Самобутній голос народу - музичні досягнення українців

Перш за все, нас з читачем чекає приємність знайомства з музичними інструментами, які промовляють голосом України. Звісно, перелік народних засобів для створення різноманітних мелодій величезний. Ми ж, усвідомлюючи неможливість дати інформацію про них у повному обсязі за один раз, обрали найцікавіші зразки музичних здобутків народу. Хоча, не виключаємо, що наша невеличка подорож у світ музики перетвориться в нестримну зацікавленість і спонукатиме до самостійного пошуку додаткових джерел доступу до прекрасного. Тож, не гаймо часу.

Трембіта – вимоглива царівна Карпат з Книги рекордів Гіннеса

Трембіта

Кажуть, що трембіта – це той музичний інструмент, який має душу українських гірських схилів. Історія поширення інструменту починається з Гуцульщини. Згодом інструмент отримав шанування на Бойківщині та Буковині.

Унікальність інструменту, перш за все, полягає у його довжині –трембіта, що занесена до Книги рекордів Гіннеса як найдовший в світі музичний інструмент, має довжину цілих 8 метрів! При цьому, «найкоротший» інструмент має довжину 3 метри.

Ще з сивої давнини трембіти є незмінними супутницями всіх без винятку життєвих процесів для мешканців гірських полонин. Трембіти скликали до отари овець і запрошували гостей на свята. А також сповіщали про тяжкі, непоправні втрати. З ними творили справжню гуцульську коляду і організовували зв’язок між мандрівними вівчарами та «цивілізацією» села. Така собі, як хочете, «мобілка» давнього українця. Діапазон звучання трембіти сягає 2,5 октав, а звук здатний розходитися більше, як на 10 км.

Цікаво, що трембіту наділяли й магічними якостями. Ореол таємної сили інструмент отримував ще в процесі створення – вважалося, що виготовляти трембіту слід лише з того дерева, в яке влучила блискавка. Стовбур такого дерева вважався наділеним голосом Творця всього сущого. Хоча, нинішні майстри це твердження заперечують.

Наприклад, сучасний талановитий майстер, який спеціалізується на створенні трембіт, Михайло Тафійчук, категорично спростовує цю легенду про «голос громовиці». Пан Михайло прославився на весь світ, створивши інструменти, які принесли відомій Руслані Лижичко перемогу на Євробаченні. Отже, ми не маємо підстав не довіряти його думці. Чоловік виготовляє трембіти вже понад 60 років.

Як звучить трембіта (відео)

Відродження української етнічної свідомості останніми роками сприяє все більшому поширенню інструменту серед молодих музикантів. Сьогодні запроваджена велика кількість етнофестивалів, спрямованих на популяризацію давніх українських музичних інструментів.

Ймовірно, читачеві буде цікаво дізнатися, де можна побачити і почути трембіту. Для знайомства з цим інструментом і його звучанням пропонуємо навідати єдиний в своєму роді музей музичних інструментів Романа Кумлика (місто Верховина, Івано-Франківська область), власник якого чудово володіє грою на кожному з своїх численних експонатів. Пан Роман вміє розповісти масу цікавих фактів про народні інструменти, які збирає вже понад 30 років, а також радо частує відвідувачів справжніми українськими стравами.

Також радимо не оминати увагою шикарний музей гуцульського побуту та мистецтва «У трембітаря», який розташований також на Франківщині, у присілку Швейково поблизу тої ж Верховини. Тут ви отримаєте можливість прослухати лекції про гуцульський побут, взяти участь у майстер-класі з гри на трембіті, вбратися в національний одяг та, врешті, послухати виступ музичної капели «Гуцули».

Цимбали –відгомін троїстої музики

Цимбали

В Україні цимбали «вкорінилися» у 17 столітті. Це – струнний інструмент, який видає звук після точкових ударів. Його частіше використовували в якості акомпанементу, але були і винятки: наприклад, на Наддніпрянщині цимбалам виділяли роль сольного інструменту. Нині ж Центральна Україна не може похвалитися поширенням виконавства на цимбалах, проте Карпати і Поділля подекуди ще зберегли вікову традицію танцю під звучання цього інструменту. Щоправда, виконання тут дещо змішане з румуно-угорськими мотивами.

Цимбали впродовж довгого періоду часу були одним з основних інструментів «троїстих музик» - своєрідних перших українських ансамблів, які в межах сіл створювали музичний супровід на весіллях, хрестинах та інших народних гуляннях. Вони виконували в основному танцювальні та пісенні мелодії. Ймовірно, тому цимбали й згадують звичайно у спільному контексті з історією української хореографії.

В контексті виконавців репертуару на цимбалах, напевно, варто згадати народного артиста України Георгія Агратіна. Він віддав цимбалам все своє життя, тому й не дивно, що має репутацію одного з кращих знавців цього інструменту не лише в Україні, але й на теренах Європи.

Щоб відчути дух цього давнього інструменту, радимо відвідати Національний музей народної культури «Музей Івана Гончара», розташований в Києві (вул. Лаврська, 19). До речі, його будівля – визначна пам’ятка архітектури всеукраїнського значення. Тож, ви неодмінно відчуєте зв’язок поколінь та взаємодоповнення різних форм прояву народного мистецтва. Експозиція музею вражає своєю глибинною сутністю.

Але найбільш яскраво вам продемонструють цимбали як інструмент в Музеї ім.Яворницького міста Дніпра (м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 16).

Бандура і кобза – сестри, чи конкурентки?

Бандура

Розповідь про ці два унікальні інструменти ми об'єднуємо свідомо. Історично складалося так, що ці два інструменти плутали між собою навіть деякі народні виконавці. І не дивно – обидва схожі чимось на лютню, а за способом створення звуку вважаються струнно-щипковими. Та й функція в розвитку української музики була у них майже однакова. Хіба що бандура вважалася «елітнішим» інструментом, а кобза – «загальнонародним». Відповідно, перша була поширена в містах, а друга – торкалася душ сільських мешканців. І ще одна відмінність могла розділити ці два інструменти – кобза мала менше струн, ніж бандура. Хоча, слід ще раз наголосити: в народі різниці між ними не помічали, і завжди називали інструменти так, як забажається.

Слід зазначити, що історично ні кобза, ні бандура не були призначені для виконання музичних творів на концертах. Одним з визначальних майстрів, який вдихнув нове життя в бандуру у ХХ столітті, став Г.Хоткевич. Він розробив креслення інструменту в досконалішій інтерпретації. Виготовляв ці бандури талановитий чоловік – С.Снєгірьов. А вже в 20-х роках того ж століття учень Снєгірьова Л. Гайдамака створив цілу «сім’ю» бандур для оркестру!

Кобза

В затишному, компактному Переяславі-Хмельницькому є повноцінний Музей кобзарського мистецтва (Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Б. Хмельницького, 20), в експозиції якого майже 400 експонатів. Там – і портрети кобзарів, і, власне, інструменти, що їм належали, і старовинні книги. Тут, до речі, презентують унікальне панно – ілюстрацію генеалогічного дерева такого явища, як кобзарство. Також зверніть увагу на бандуру, створену ще у ХІІІ столітті, та полічіть її струни. Всього – двадцять! Це при тому, що сучасні концертні моделі мають і більше, ніж 65 струн.

Ймовірно, одними з найгучніших бандуристів сьогодення можна вважати гурт «Шпилясті кобзарі», який заснував Ярослав Джусь. Станом на сьогодні лідер гурту є членом Національної спілки кобзарів України. Хлопці створюють кавер-версії за мотивами відомих українських та закордонних композицій.

«Шпилясті кобзарі». Попурі

Якщо ви більше шануєте музику академічну, то послухайте неймовірне виконання Національного академічного оркестру народних інструментів України. Звісно, звучання кобзи і бандури тут «розбавлене» й іншими інструментами, але тендітні переходи струнних ви гарантовано відчуєте.

Рок-оркестр Національного Академічного оркестру народних інструментів України

Тулумбас і литаври

Литаври

Що ж, дорогі читачі. От саме тут, напевно, ми підійшли до найцікавішого моменту розповіді в контексті унікальних українських музичних інструментів. Зараз ви дізнаєтеся не лише про засоби створення звуку, а про величне історичне, духовне і звитяжне явище – козацькі литаври і грізний тулумбас.

Ці інструменти є своєрідною інтерпретацію відомих нам барабанів. Але тулумбас піднімав козацький дух ударами лише по одній мембрані згори інструменту, а литаври від нього відрізнялися тим, що мембран таких мали дві. Загалом, це ударні інструменти, які мають корпус казаноподібної форми (нагадаємо, що литаври – то 2 таких «казани»), зверху затягнену цупкою тканиною (шкірою).

За козацтва найбільші литаври перебували, звісно, на Запорізькій Січі. Той, хто мав право «грати» на інструменті, мав звання «довбиш». Литаври, подібно до гуцульської трембіти, були засобом для сповіщення козацтва про початок зборів, загрозу бою тощо. Козаки з повагою ставилися до своїх тулумбасів і литавр. У похід брали їх з собою, і вже там за їх допомогою, сприяли творенню панічного настрою ворога.

Сьогодні гру на литаврах (тулумбасах) з максимальною професійною відповідальністю можуть продемонструвати в клубі-музеї музичних інструментів «БарабанЗА» (м.Запоріжжя, про заходи за участі клубу дізнатися можна за тел. 095.8392388, Денис). До речі, музиканти періодично вантажать інструмент і дають виїзні концерти-лекції по всій Україні. Одним із найбільших досягнень членства даного клубу є тематичні лекції про запорізькі тулумбаси, для проведення яких сучасні митці створили цілих 6 інструментів!

Тулумбас

Але відчути духовний гарт і подих минувшини нині щовесни пропонують у заповіднику «Холодний Яр» на Черкащині. В ході щорічного фестивалю тут неодмінним атрибутом лишається козацький тулумбас – інструмент історичного товариства «Чорні запорожці».

Унікальний тулумбас XVІІ століття можна побачити у Запорізькому музеї історії зброї (просп. Соборний, 189). Він зроблений із давнього казана, обтягненого шкірою. Експонується не так давно – з 2010 року. До слова, у цьому музеї розміщені більше 4 тисяч зразків зброї з усього світу.

Інші цікаві українські народні інструменти, яким варто віддати належне

Козобас і його види

Народне мистецтво ніколи не зупиняло свого розвитку. Креатив давніх українців часом «зашкалював». Для прикладу, можна згадати історію виникнення такого музичного інструменту, як козобас. Він з’явився на Івано-Франківщині, і використовувався як інструмент продовження гулянь після того, як музики втомилися і припиняли розважати гостей. Найчастіше «креативили» на 6-7 день після весілля. Невтомні селяни майстрували з відра, коромисла й дроту, прив’язаного до дужки ємності, імпровізований інструмент. Коли протягували палицею по дроту, виходило щось схоже на мелодію, яку й використовували як супровід до танцю. Козобас, до речі, використовували і в ході різдвяних гулянь. Побачити цей дивацький інструмент можна в музеї «Музична Полтавщина» (Полтава, приміщення муз. Училища ім. Лисенка, вул. Соборності, 11).

Не можемо не згадати і інструмент таємничих мольфарів, цих магів походженням з Карпат. Їх «музика» - це звучання дримби. Сам по собі інструмент схожий на підкову, обладнану сталевим «язичком». В процесі використання на виході утворюється своєрідна вібрація. Цей інструмент і сьогодні продовжують застосовувати у народних хорах Гуцульщини і Закарпаття. Дуже багато про дримбу ви зможете дізнатися в тому ж приватному музеї Романа Кумлика на Франківщині.

Дримба

І, на довершення, ще одна цікавинка музичної української традиції – бугай. Його ще називають «бербениц», «бербениха», або й «бербенятко». Він схожий на дерев’яну бочку з натягнутою вгорі шкірою. Посередині шкіряного покриття стирчить пучок кінського (зазвичай) волосу. Коли смикнути за волос, бугай видає воістину цікавий і неповторний звук!

Бугай

Побачити цю «родзинку» українського асортименту музінструментів можна у Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, розташованому у місті Києві на вул. Лаврській. Якщо говорити про застосування в сучасному концертному репертуарі, то варто наголосити на виконанні композицій із зазначеним «пристроєм» учасниками Національної капели бандуристів України.

Дуже велика експозиція інструментів експонується в Закарпатському обласному музеї, розташованому в давньому Ужгородському замку – серці легендарного міста Ужгород.

Кілька слів про етнофестивалі та виконавців сучасності

Звісно, одна стаття – це лише крапля в морі знань про український народний музичний доробок. Тому, завершуючи наше спілкування, поговорімо про те, як не пропустити чогось неординарного у виконанні сучасних українських митців, що послуговуються саме народними інструментами.

В першу чергу, варто стежити за анонсами етно-фестивалів, які проводяться тепер зі сталою періодичністю. Наприклад, цікавим є щорічний фестиваль етнічної музики та лендарту «ШЕШОРИ», який проводиться в Косівському районі Івано-Франківської області щороку. Також, відомим є фест «Країна мрій», який щороку скликає виконавців як з України, так і з усієї Європи.

І, як обіцяли, неординарні виконавці нашої країни, які послуговуються етнічними інструментами:

- Львівський Йорій Клоц (називають себе дайбоже-етно-гіп-чорт-гоп ватагою). Ватага пропонує рок-продовження кобзарських традицій, троїстих музик і мистецтва гри на давніх гудилах. Родзинкою їх репертуару є поєднання давніх інструментів із акустичною гітарою сучасності.

- Фольк-гурт ДахаБраха з Києва. Пропагують свій експеримент пізнання космології душ людей.

- Фолькнери (Київ). Це – поєднання музики, театру і кінематографу.

- Бурдон, місто Львів. Грають на абсолютно незвичних інструментах – фіделя, колісна ліра, дарабука тощо.

Звісно, сьогодні не злічити тих талановитих людей, які взялися заповзято відтворювати українські музичні традиції. Дамо їм всім час на втілення мрій у життя , а докладніше про всі аспекти, згадані в нашій оглядовій статті, поговоримо згодом.